Винувати, -ную, -єш, гл. Обвинять, винить. Бо як тії припутні полетять, тебе будуть, орлику, винувать. Нікого не винуйте, я нікого не виную, одного Петра, він зробив мені цю шкоду.
Говірка, -ки, ж.
1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної.
2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря.
3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Ум. говіронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька.
Є́тір, -ра, м. є́тіро, -ра, с. а) з прутя = верша. б) — з крилами = ятір.
Зи́кати, -каю, -єш, сов. в. зикнути, -ну, -неш, гл. Кричать, вскрикнуть. Дядько не схотів — ще став зикати на його. Як не крикне, як не зикне. Реве, лютує Византія, руками берег достає; достала, зикнула, встає.
Напеле́шкатися, -каюся, -єшся, гл. Набраться.
Перекудкудакати, -каю, -єш, гл. Перестать кудахтать.
Попик, -ка, м.
1) Ум. отъ піп.
2) мн. Раст. Caltha palustris L.
3) Насѣк. Chrysomela, листоѣдъ.
Поши́тися, -ши́юся, -єшся, гл. 1) Сшить. Пошилася сорочка. 2) Лѣзть, проскальзывать, шнырнуть. Звідтіль майнула зелена ящірка і пошилась поміж калачиками й шпоришом. 3) — у ко́го, між ко́го. Превратиться въ кого. Ти... пошивсь з ріднею в москалі. Не пошились ми в чужоземщину слідо́м за своїми спокушеними главами. І вона між пани пошилась. — в ду́рні. Остаться въ дурняхъ.
Цехлити, -хлю, -лиш, гл. О сорокѣ: то же, что и скреготати? Ворона.... узімку, як живиться уже нічим, то вже хоч і нікчемне попаде, хоч кизяк мерзлий, усе кричить: «Ха-арч! ха-арч!».... А сорока цехлить коло неї та все питає: «Чи кисле? чи кисле?»
Чернещина, -ни, ж. Монастырскія помѣстья.
