Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Гіллячка, -ки, ж. Ум. отъ I. Гілля.
Домо́вити, -ся. Cм. домовляти, -ся.
Здобу́ти, -ся. Cм. здобувати, -ся.
Неправдивість, -вости, ж.
1) Лживость.
2) Сомнительность происхожденія, поддѣльность.
Прибажний, -а, -е. Изъ прихоти желаемый.
Ствердіти, -ді́ю, -єш, гл. Отвердѣть. Земля вже стверділа. Стверднути, дну, неш, гл. = ствердіти.
Сягонути, -ну, -неш, гл. То-же, что и сягнути, но выражаетъ большую силу дѣйствія. І сягонеш умом до його правди.
Таловина, -ни, ж. Проталина, подтаявшій снѣгъ. Десь-не-десь сніжок, більш таловина.
Цюдою нар. = сюдо́ю.
