Валивочко, -ка, с. раст. Trollius europaeus. Вх. Пч. II. 36.

Виконувати, -ную, -єш, сов. в. виконати, -наю, -єш, гл. Исполнять, исполнить, привести въ исполненіе. Се твоє бажання виконаємо. К. (О. 1861. III. 6). — присягу. Присягнуть. Котл. Н. П. 344. Уся старшина присягу виконала Сомкові на послушенство в ринковій церкві Ичанській. К. ЧР. 304.

Де́нечко, -ка, с. Ум. отъ дно.

Мигдале́вий, -а, -е. Миндальный. Три мисочки зроблені взором горіха мигдалевого на одній віті. К.

Неспокій, -ко́ю, м. Безпокойство. А що, нажили собі неспокій? В старій жизні маю неспокій терпіти. Чуб.

Нищун, -на́, м. Нищій; попрошайка. Як пробували вік свій нищунами, так з голоду та з нужди й помрете. К. ПС. 84.

Панюга, -ги, м. Ув. отъ пан. Роскидався на широкій канапі мов справдешній панюга. Левиц. І. 220.

Плюндри, -рів, мн. Желтые ирховые брюки у галицкихъ мѣщанъ. Гол. Од. 14.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Сельце, -ця, с. Ум. отъ село.