Відсилати, -лаю, -єш, сов. в. відіслати, -шлю, -шлеш, гл. Отсылать, отослать, посылать, послать. Козак до дівчини дрібні листи пише, відсилає до дівчини буйними вітрами. Відсилають у солому спати. Да взяв Бог тую жінку, шо з цвіту, да одіслав на небо.
Добрехатися, -брешу́ся, -шешся, гл. Довраться. До такої добрешись. Нехай брешуть, нехай брешуть, добрешуться лиха.
Доли́нний, доли́новий, -а, -е. Относящійся къ долинѣ.
Ду́бора нар. Дыбомъ. Волосся на голові дубора пішло. Cм. дубала.
Же́рдка чаще же́ртка, -ки,, ж. 1) Вѣшалка для платья въ сельскихъ хатахъ: жердь, за оба конца веревками подвѣшенная къ потолку вдоль задней стѣны надъ полом (нарами для спанья). Жердка бываетъ и въ коморі. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. 2) Часть ткацкаго станка. Cм. верстат. 3) Въ ралѣ: жердь, къ переднему концу которой прикрѣплено ярмо, а къ заднему (съ разсохой) — колода съ зубьями. Ум. же́рдочка.
Кукучка, -ки, ж. = зозуля.
Попрястися, -ду́ся, -дешся, гл.
1) Попрясть нѣкоторое время.
2) Спрясться. Прокидається, а ті мички попрялись, посукались.
Почеплятися, -ля́ємося, -єтеся, гл. Прицѣпиться, привѣситься (во множествѣ).
Турбувати, -бу́ю, -єш, гл.
1) Безпокоить, утруждать. Не турбуй бо мене своїм проханням.
2) Безпокоиться, утруждаться. Нехай батько не турбує, мені вінця не купує.
3) Волновать, возмущать. Бога прохали, щоб він моря не турбував.
Широкомовний, -а, -е. Многорѣчивый. Іде султан, покинувши в дивані башів та визірів широкомовних.
