Грю́кало, -ла, м. и с. Сильно стучащій человѣкъ. Отцей (отце) ще мені грюкало!

Запопа́сти Cм. запопадати.

Зітха́ти, -ха́ю, -єш, сов. в. зітхнути, -хну, -не́ш, гл. 1) Вздыхать, вздохнуть. Зітхнув тяжко я до Бога. Чуб. № 1088. 2) — духа. Испустить духъ. Се промовивши, зітхнув духа. Єв. Л. XXIII. 46.

Несходимо нар. Не сходя. День-у-день сидить собі на печі несходимо. Кобел. у.

Пизи, -зів, мн. Сваренные шарики изъ кислаго гречневаго тѣста, ѣдятъ съ чеснокомъ и постнымъ масломъ. Чуб. VII. 442. Cм. пампух.

Повнаджуватися, -джуємося, -єтеся, гл. Повадиться (о многихъ).

Пожахачка, -ки, ж. Трусиха. Тільки часом Галя пожахнеться й пошептом питає: що ж як кава прийде? — Не прийде, — одказують їй усі. — А як вовк присуне? шепче знов Галя. — О пожахачко! МВ. ІІІ. 68.

Ручка, -ки, ж. 1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. у ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у. 2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. І. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. І. 175), въ ножницахъ — часть, куда входять пальцы (Шух. І. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. І. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. І. 274), ручка у огнива (Шух. І. 284, у лучка, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. І. 257), у триба (МУЕ. III. 17) и пр. 3) Каждая изъ пари желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Пас. 150. 4; Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383. 5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подь ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (Cм. коритко, риштак). Мик. 481. 6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку. 7) божої матері. Раст. Anastatica dierochumtica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. І. 31. 8) — пресвято́ї дїви. Раст. Gymnadeniа conopsea. Лв. 99.

Хліб, -ба, м. 1) Хлѣбъ: въ полѣ на корню или печеный хлѣбъ. Чуб. VII. 444. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35. Хто дав зуби, дасть і хліб до губи. Ном. № 76. Хліба напечено, борщик зварений. Рудч. Ск. II. 33. 2) Вообще заработокъ, средства къ существованію. Чи я пан, чи що, що ще захотів легкого хліба. Рудч. Ск. І. 5. От і поженилисе да й думают, у який хліб кинутись: у столярі пуийти, — хліб треба купувать. — Пуийдемо у хлібороби, каже. Чуб. II. 15. Въ значеніи: недвижимыя владѣнія, жалуемыя на содержаніе кому либо, употребл. во мн. ч.: хліби. Вважаючи на жизнь благочестиву печерських іноків, ми простирали з престолу нашу руку милостиву і їм хліби духовні надавали. К. МБ. ІІ. 123. 3) хліб-сіль. Хлѣбосольство, радушіе, Я по вашій хліба-соли прийшла до вас дітей доглядати, бо здавна знаю вас, а до кого инчого, то б зроду-віку не прийшла. 4) — старий. Раст. Sclerotiu clavus. Вх. Пч. II. 36. Ум. хлі́бець, хлібчик, хлібчичок.

Шморгонути, -ну, -неш, гл. 1) Съ силой дернуть. Як захвате з землі колос в корх, як шморгоне, — думав увесь обшморгнуть. Драг. 14. 2) Съ силой ударить. 3) Съ силой побѣжать.