Відвічати, -ча́ю, -єш, сов. в. відвітити, -чу, -тиш, гл.
1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк... питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча.
2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Гуляй, душа, у роскоші, — відвічаю. Він одвічає, а той остається у боці.
Дзюри́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Течь тонкой струей. Кров дзюрить, булькотить з спини. Так за шию й дзюрить.
Дува́н, -на, м. Дѣлежъ, раздѣлъ. Ум. дуванець.
Недобачити, -чу, -чиш, гл.
1) Не досмотрѣть.
2) Не замѣтить.
Неповидний, -а, -е. Неказистый. Воно (сіно) даром що неповидне, а їстовне.
Ноді нар. Сокращенное иноді.
Пороспихати, -ха́ю, -єш, гл. То-же, что и розіпхати, но во множествѣ.
Потряхати, -ха́ю, -єш, гл. Встряхивать. Підняли його на руки. Я потряхав-потряхав його, — так ні, він неживий був.
Уповивання, -ня, с. Обматываніе, заворачиваніе, пеленаніе.
Шкарбан, шкарбун, -на, м. 1) Истоптанный башмакъ, сапогъ. Носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже: «аже ж на горі в мене є ще батьковські шкарбани, — достану їх, да ще. може яку годину похожу. Надівай хоч шкарбани, бо нових ні за що купити. Ти ж бачиш, що на мені не чоботи, а старі шкарбуни. 2) Старикъ. Сидиш, мов демон під водою, ізморщившись, старий шкарбун. Ум. шкарбанець, шкарбуне́ць.
