Боросква, -ви, ж. Абрикосъ.
Вирій, -рію, м. Теплыя страны, куда птицы улетаютъ на зиму. Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла.
Відвичити, -чу, -чиш, гл. Отучить. От тари одвичите од сахарю. Одвичити од горілки.
Ґа́вра, -ри, ж. 1) Зимняя берлога медвѣдя. Виглянув, як медвідь з ґаври. 2) Пасть. Роспусти́ти ґа́вру = Ґа́врати. Ото роспустив ґавру.
Коритарь, -ря́, м. Дѣлающій корита.
Обосоніж нар. = босоніж. Цілу зіму проходять обосоніж і онучон не знають.
Позатовкувати, -кую, -єш, гл. То-же, что и затовкти, но о многихъ. Чи страву вже позатовкувала?
Розмай, -маю, м. Основное значеніе: что-либо развѣвающееся, поэтому розмай — эпитетъ лѣса: Ой гаю мій, гаю, великий розмаю, як я впущу голубочку, вже ж і не спіймаю. Также тотъ, который развѣваетъ, разбрасываетъ въ стороны; поэтому въ свадебной пѣснѣ брать невѣсты, расплетающій ей косу, называется: розмай-коса. Ой глянь, дівчино, крізь колач, карими очима та й заплач, бо іде твій розмай-коса, загуби-краса. розмай, розмай-зілля — растеніе, о которомъ поется въ пѣсняхъ, повидимому то-же, что и тирлич (когда его варять, то это заставляетъ милаго прилетѣть), а быть можетъ ото и не имя опредѣленнаго растенія, а названіе волшебнаго зелья, имѣющаго извѣстную чудодѣйственную силу. Біжи, дівко, до гаю, шукай корінь розмаю. Ще до гаю не дійшла, розмай-зіллячко знайшла... «Кипи, кипи, корінець, поки прийде молодець!» Ще корінець не вкипів, вже молодець прилетів.
Холоднішати, -шаю, -єш, гл. Становиться холоднѣе. А на дворі все холоднішає, так наче не к Великодню, а к Різдву йдеться.
Чвалати, -ла́ю, -єш, гл. Тащиться, плестись. А вже мені, старенькому, без коня пропадати: не зможу я по степах чвалати. І тілько що прийшли к воротам і в двір пустилися чвалать. Москаль знає, куди чвалає, да ще питає.
