Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Жупно́к, -ка, м. Куль снопъ соломы.
Кимак, -ка, м. Обрубокъ дерева. Дубовий кимак. Ум. кимачо́к. Ув. кимачи́ще, кимачи́сько.
Огидлість, -лости, ж. = огидність.
Перехибнутися, -нуся, -нешся, гл. Потерявъ равновѣсіе, упасть.
Покружляти, -ля́ю, -єш, гл.
1) Покружить, покружиться (летая, ходя, бѣгая).
2) Попировать.
Примочувати, -чую, -єш, сов. в. примочи́ти, -чу́, -чиш, гл. Примачивать, примочить. Красні русі коси його дочки примочили.
Розгинати, -на́ю, -єш, сов. в. розігнути, -ну, -неш, гл. Разгибать, разогнуть. Підкови розгинаю.
Удавні нар. Давно, нѣкогда.
Шкарупкий, -а́, -е́ = шкарубкий. Припік палець, — шкарупка шкура на йому стала. Гущою волосся змила, — шкарупке стало.
