Безугавно, нар. Безостановочно, безъ отдыха. Тут безугавно день і ніч вода біжить. Харьк.

Близчитися, -чуся, -чишся, гл. Становиться ближе.

Забиття́, -тя́, с. Убійство.

Захрумтіти, -мчу, -мчыш, гл. Захрустѣть. Він йому так одважив києм по плечах, що аж кістки захрумтіли. К. ЧР. 276.

Зво́дити, -джу, -диш, сов. в. зве́сти́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. І. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. І. 136. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195. 2) Взводить, взвести. Звів його на високу гору. 3) Поднимать, поднять. До вас не встане, голови не зведе. АД. І. 217. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стор. МПр. 55. Без трепету зведеш на його очі. К. Іов. 50. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. АД. І. 15. Звів корогву. АД. І. 17. Лисий віл усіх людей звів. Ном. стр. 291, № 43. 4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить. Дякую тобі, що звів мене з Марком. Стор. МПр. 56. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав'янськіг ріки. Шевч. 238. зве́сти бро́ви. Нахмуриться. Сим. 99. 5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить. Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Мет. 54. Чорт не спить, але людей зводить. Ном. № 194. Так ви мене звели в моїй надії. К. Іов. 14. звести дівку. Обольстить и бросить дѣвушку. 6) Портить, испортить. Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. Гліб. 8. звести ві нащо. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? Котл. Ен. II. 6. зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. Уманск. у. 7) Истреблять, истребить. Не можна сарани зводить... гріх за се. О. 1862. II. 54. Тільки готове зводить. Г. Барв. 322. 8) — дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. Макс. 175. А ви дайте мені дух звести. МВ. І. 87. 9) — очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. Чуб. V. 200. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. Камен. у. 10) — на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули. МВ. ІІ. 130.

Навспра́вжки, навспра́жки, навспра́жнє, нар. Дѣйствительно, подлинно, въ самомъ дѣлѣ. Сестру Дідона мала Ганну, навсправжки дівку хоч куди. Котл. Ен. І. 19.

Повсихати, -хаємо, -єте, гл. Усохнуть (во множествѣ). Як з тобою спізнавались, сухі дуби розвивались, як любитись перестали, однолітки повсихали. Чуб. V. 62. Були річки, — повтікали, були ставки, — повсихали. Чуб. V. 540.

Потьмарити, -рю́, -ри́ш, гл. Помрачить. На святому небі усі звізди потьмарило. АД. І. 194. Половина сонця й місяця у тьму потьмарило. АД. І. 190.

Руб I, -ба, м. 1) Рубецъ. Ходив.... у таких (сорочках), що руб руба позиває. Мир. ХРВ. 344. І руба сухого на йому не осталось. Ном. № 579. На ру́би наді́ти. Надѣть на изнанку. Галиц. 2) Ребро, грань, край. Шух. І. 260. Ру́бом поста́вити. а) Поставить на ребро. б) Выставить на показъ. Так якось уміла все вона, — як то кажуть, всяку копійку рубом. Сим. 231. Ум. Ру́бчик.

Товстушка, -ки, ж. 1) Ум. отъ товстуха. 2) Раст. a) Bidens tripartita L. Анн. 65. б) Phelypaea ramosa А. М. Анн. 24!). в) Plantago arenaria W. К. Анн. 258. г) Gentiana cruciata. Мил. 35.