Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. . Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? Величалися дейнеки будинковим лупом.
Котарь, -ря́, м. = кіт? Колыбельная пѣсня: Ой ну люлі, котарю, та вимети кошару, а ти, котко рудю, та вимети грубу, а ти, котку волохатий, та й обмети коло хати.
Мла, мли, ж. Мгла.
Повряжатися, -жаємося, -єтеся, гл. Нарядиться (о многихъ).
Пообмазувати, -зую, -єш, гл.
1) Обмазать (во множествѣ).
2) Испачкать (во множествѣ).
Приступки, -пок, ж. Ступеньки лѣстницы, крыльца.
Стовктися, -вчуся, -чешся, гл. Истолочься.
Сторона, -ни, ж. 1) Страна, земля. Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Своя сторона. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи «тпру»! чужа сторона. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. 2) Сторона, бокъ. Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. І з якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. стороною. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. всіма сторонами. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. осторонь. Въ сторонѣ. 3) Партія. До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: «чия сторона?» «А ти чия?» «Васютина». «Геть же к нечистому, переяславський крамарю». Ум. сторінка, сторінонька, сторіночка.
Струйний, -а, -е. О голосѣ: пріятный, мелодическій. Який в його голос був струйний.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
