Богомаз, -за, м. 1) Иконописецъ. А в тій слободі щонайлуччі богомази. Кв. 2) Плохой живописець, маляръ. Послав гінця до богомаза, щоб малювання накупить. Котл. Ен.

Вигромаджувати, -джую, -єш, сов. в. вигромадити, -джу, -диш, гл. Выгребать, выгрести. Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок. Кв. II. 128.

Волокти, -чу, -чеш, гл. Тащить, влачить, тянуть. Так потомились, що насилу ноги волочуть. Рудч. Ск. II. 48. Убив корову, взяв на плечі та й волоче. Рудч. Ск. II. 189.

Зачу́хатися, -хаюся, -єшся, гл. Зачесаться, начать чесаться вслѣдствіе зуда (о дѣйствіи, но не объ ощущеніи).

Позапікати, -ка́ю, -єш, гл. Запечь (во множествѣ).

Полискувати, -ся, -кую, -ся, -єш, -ся, гл. Блестѣть, лосниться, сверкать. Вже сивиною коси полискувались. Св. Л. 135. Полискується бриль солом'яний, наче золотий. О. 1862. VI. 42.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Поранити, -ню, -ниш, гл. Ранить, изранить. Єв. Л. XX. 12. Ти мене поранила дуже. Рудч. Ск. І. 53. Положив на місті чоловіка зо три, а деяких поранив. Драг. 418.

Цібе меж. Восклицаніе, которымъ отгоняютъ собакъ. Херс. А ціба! окропу на пса! ціба! Вх. Зн. 78. Ач прокляті собаки, як звикли до порога. Цібе! Черномор.

Шабувати, -бу́ю, -єш, гл. У гребенщиковъ: съ обыкновенной столярной пилы состругивать напильникомъ бока, чтобы полотно стало очень тонкимъ и пригоднымъ для работы. Вас. 169.