Відворотно нар. Отвратительно. Як ті пани їдять жаб? Воно ж одворотно.
Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. А я йому довожу, що все одно. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. 6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Треба краю доводити. 1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. 10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома.
Же́жко нар. Горячо, жарко. Їдуть, вже недалеко й пекло. — «Ей, каже вуйт, вертаймось, чоловіче, додому, мені вже дуже жежко».
Наві́дини, -дин, ж. мн. Посѣщеніе, визитъ.
Неохайно нар. Неопрятно.
Нововірство, -ва, с. Новое ученіе, слѣдованіе новому ученію. Поспільство... стало взивати ляхами... прозелитів чесько-німецького нововірства.
Певне нар. Вѣрно, навѣрно, должно быть. Певне ти, дівчино, иншого кохаєш?
Посторожити, -жу, -жи́ш, гл. Постеречь.
Тертичина, -ни, ж.
1) Одна доска.
2) Плоховатая доска. Ум. тертичи́нка.
Царівство, -ва, с. = царство 1, 2. Господоньку, прийми їх до царівства блаженного.
