Алма́з, -зу, м. Алмазъ, брилліантъ. Алмазом добрим, дорогим сіяють очі молодії.
Відклякнути, -кну, -неш, гл. Отойти (объ окоченѣвшихъ или отмороженныхъ частяхъ тѣла).
Где нар. = де. Где каша з маслом, там нас не маєш.
Двіро́чок, -чка, м. Ум. отъ двір.
Ми́ля I, -лі, ж. Миля. Та збудила мене мати в обідню годину, як відійшли козаченьки від села за милю. Ум. мильна.
Поперемелювати, -люю, -єш, гл. Перемолоть (во множествѣ).
Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Трохи не попустив і сліз. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. Більше йому поля гуляти попускали. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Коней пустопаш попускали. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу.
Пуд I, -да, м. Пудъ. Дві каменюки, кожна в десять пудів.
Ріса, -си, ж. Сборка въ юбкѣ.
Убільшатися, -шаюся, -єшся, сов. в. убільшитися, -шуся, -шишся, гл. Увеличиваться, увеличиться.
