Величчя, -чя, с. 1) Величіе. Ти своє величчя з неба на всю землю разпросторив. Велике слово свідкує про величчя того народу, що зачав його в глибині свого духа. 2) Величаніе, почетъ, честь. Марусю — калино, малино! нам на тебе дивитися мило, да на твоє біле обличчя, що зробила родоньку величчя. Нарядила родоньку величчя, шо звеличали три дворі.
Вередниця, -ці, ж. = вередійка. Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться.
Вісько, -ка, с. и пр. військо и пр. Без ради й вісько гине.
Зв'я́зка, -зки, ж. Связь.
Згу́ба, -би, ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ — згуба. На згубу людей не можно в завод гнати. Де він робе мені на сухоту та на згубу.
Здвига́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. здвигну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. 1) Сдвигаться, сдвинуться, двинуться. Здвигнітеся, брати, від сну прокиньтесь. 2) Вздрагивать, вздрогнуть, дрогнуть, содрогнуться, всколыхнуться. Здвигнулися сіни, як бояре сіли, ще й не так здвигнуться, як горілки нап'ються. Ввесь Київ здвигнувся.
Понакарбовувати, -вую, -єш, гл. То-же, что и накарбувати, но во множествѣ.
Правотитися, -чуся, -тишся, гл. = правуватися. Відобрала пелеханя сокола від мене. Відобрала, відобрала, не є што любити, щі би мі ся з пелеханев сім раз правотити.
Студінь, -ні, ж. Стужа. А то студінь така, Господи!
Туманити, -ню́, -ниш, гл. Дурачить, морочить. Хто його там думав свататись; так тільки туманив людей. Людей туманити. І не зводив з ума, не туманив дочку молодую.