Збуря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. збу́рити, -рю, -риш, гл. 1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам'ять його зникла. 2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров.
Коханка, -ки, ж.
1) Возлюбленная, любовница. Коханко ти моя! Викохав же я тебе не для кого, для себе.
2) Взлелѣянная, нѣженка, воспитанная въ роскоши. Ой ну люлі-люлі, а коткові дулі, а дитинці калачі... Нашій дитинці коханці. Мали вони дочку і вона була в їх така коханка, що виросла, вже пора й сватать, а вона не вміла діла робить. Ум. коханочка. Вийди, серце-коханочко! Всі дівочки-коханочки до церковці йдуть.
Несподіяність, -ности, ж. = несподіваність.
Обмова, -ви, ж. Злословіе, клевета, наговоръ. Най же нас обох поховають, нехай же людські обмови устануть. Я гордував обмовою людською. Ум. обмовонька, обмовочка.
Побережина, -ни, ж. Прибрежье, мѣстность по берегу рѣки.
Повиплітати, -та́ю, -єш, гл. Выплесть, шесть, связать (во множествѣ).
Погуляння, -ня, с.
1) Гуляніе, хожденіе куда либо въ свободное время. У неділю одпрохалась якось у батька на погуляння. Вийшли ми за село, на могилу.
2) Охота; война. Як поїхав королевич на погуляннє, та покинув Марусеньку на горюваннє. Як приїхав Василь з погуляння: пані-матко, де моя Галя? А Мазепенко... зібрав свою ватту, — гайда в степ! да й забушував. Гей, каже, царю, давай на погуляннє! Петро жахнувся: знав, що ніякою силою не одоліє.
3) Пирушка, гульба. Узяв вісім п'ятаків на погуляння. Ум. погуля́ннячко. З погуляннячка йду, я нікого не боюся.
Полурізка, -ки, ж. Четверть загона (загонъ = 5—6 десят.).
Цуцу! меж. Призывъ для собакъ. Цуцу, босий, не толоч проса. Иногда, какъ бранное, и для людей. Цуцу, скажені! схаменіться.
Шевчина, -ни, м. = швець.
