Визівнути, -ну, -неш, гл. — духа. Испустить духъ. Бито коло стовпа киями поти, поки й духа визівнув.
Гі Ii, гій, меж. = иги. Гі на тя! Гій, гій на тебе!
Гузува́ти, -зу́ю, -єш, гл. Мѣшкать.
Дідовни́к, -ку, м. Раст. Arctium Lappa L. Cirsium lanceolatum Scop.
Запуска́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. запусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Впускать, впустить куда; вгонять, вогнать (о скотѣ). А ми просо засієм, засієм! — А ми стадом запустим, запустим. 2) Пускать, пустить въ ходъ. Моє діло, як кажуть, мірошницьке: запусти та й мовчи. 3) Запускать, запустить, погружать, погрузить; вонжать, вонзить. Як на ляха козак налітав, в нюю спис запускав. 87. 4) — чим що. Подбавлять, подбавить во что какой-либо жидкости. Горілка була у пляшці наче запущена перчівкою. 5) Запускать, запустить, оставить безъ присмотра, въ небреженіи. Одна ка запустила діжу, шо вона й на діжу не похожа: около і в середині... позасихало тісто. Байрачок той колись, видно, і хорошенький був, тілько потім запустили. 6) тереве́ні запусти́ти. Начать болтать.
Літера́т, -та, м. Литераторъ, писатель.
Нахвалка, -ки, ж. Угроза. Перед нею Грицько з його нахвалками. Почув я, що на неї нахвалки — бить би то її.
Пообсновувати, -вую, -єш, гл. Засновать (во множествѣ).
Пополошитися, -шимося, -шитеся, гл. Испугаться, встревожиться (о многихъ).
Сторцювати, -цю́ю, -єш, гл.
1) Торчать. Щоб скиба не сторцювала.
2) — снопи. Ставить снопы стоймя. От і знакомі жнуть, сторцюють снопи, божу благодать. Cм. сторчити.
