Братки, -ків, м. мн. Щипцы для углей.
Гу́лавий, -а, -е. Сумасшедшій.
Зронити Cм. зроняти.
Колокільце, -ця, с. Бубенчикъ? А-а люлечки! шовковії вірвечки, золотії бильця, срібні колокільця, мальована колисочка: засни, мала дитиночка!
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл.
1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Я ще хочу на світі пожити.
2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці.
3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Поживе добро чесно. Краще... чесно заробляти й поживати. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто.
4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. З його рук пожила смерти.
Поспашувати, -шую, -єш, гл. О травѣ, хлѣбѣ, находящихся на корню: дать скотинѣ ихъ выпасти. Коли жито чи пшениця дуже ростуть з осени, то щоб не пішло в стрілки, то треба пускати скотину по йому пастись — поспашувати.
Пропрясти, -пряду, -де́ш, гл. Пропрясть извѣстное время.
Стирити, -рю, -риш, гл. Встащить.
Талапатися, -паюся, -єшся, гл. Плескаться въ грязи, возиться съ грязной работой. От тепер і талапайся коло тих буряків. Качки талапаються в калабатині. Талапається по болоту.
Усмішка, -ки, ж. = у́сміх. До смерти не забуду його погляду, його усмішки.
