Будущина, -ни, ж. = будучина. К. Кр. 17. К. ХІІ. 9. Думає..., лякаючись сама своєї будущини. Г. Барв. 166.

Дахови́й, -а́, -е́. Кровельный. Сонечко вже по даховому моху красним світом грає. Осн. 1861. IV. 155.

Де нар. 1) Гдѣ. Де гріх, там і покута. Ном. № 124. Сова знає, де кури почують. Ном. № 5739. Де ви ся повертаєте, як ви ся маєте? Мет. 444. Горе дворові, де корова росказ волові. Ном. За городом левада, де зібралась громада. Ном. Та не де́ діне́ться. Нигдѣ не дѣнется, не пропадетъ. МВ. (О. 1862. ІІІ. 54). 2) Куда. Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри ззіли, а чи він утопився. Мет. Три царі, де ви йдете? Чуб. ІІІ. 342. Не бу́ло де́. Некуда было. Було втікать, чорний баране. — «Не було де, вельможний пане». Гол. IV. 529. 3) Откуда. Де ся взяв татарин стидкий, бридкий, поганий: хоче вдову зарубати, собі дитину забрати. Макс. (1849) 97. 4) Когда. Де Христос родився, той день празнуємо. Чуб. ІІІ. 377. 5) Въ соединеніи съ прилагательными: какой; тотъ, который. Не бере малого, а вибірає, де більший. Де кращого шукає. Де менші між їми, як ті поросята, валялись та грались собі на піску; де набільші — в «свинки» поодалі гралися. Сніп. 155. З де-бі́льшого, з де-бі́льша. Большею частью. 6) Какъ. Де йому й жити було! Воно й росло так, аби слава, а тії виправки та походи силу з його всю вибрали. МВ. 7) Де-б. а) Гдѣ бы; куда бы, откуда бы. П'ять слів сказать, і де б взялася поміч. Сніп. б) Вмѣсто того, чтобы. Де б піти до церкви, а вона потягла у ліс по горіхи. Харьк. г. Де б молитися та в гріхах каятись, а вона ще пику малює та до судських примиляється. Харьк. в) Де б то. Гдѣ бы то, куда бы то. (Козак) не питається, де б то стати, коня попасти, а питається, де корчма новая. Черниг. г. 8) Де вже! Ну гдѣ таки. Де вже було мені служити! Хата. 164. 9) Де в бі́са, де в ка́та! Гдѣ тамъ! Куда тамъ! Кой чортъ! А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — «Де в біса! тепер не те стало, що колись у старовину. Харьк. Де в біса, які звичайні!... А кажуть люде, добрих батьків діти. Пригляділись старі очі на турка й на брата; на чужу кров і на рідну — та де його в ката! не спочину на родині, отут десь загину. Морд. (Млр. л. сб. 78). 10) Де то. Гдѣ же; куда же. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Морд. (Млр. л. сб. 91). Де то моя Катерина? Шевч. 79. 11) Де ж. а) Гдѣ же. Ой де ж мені, моя мила, коників набрати — по за гаєм зелененьким до тебе об'їзжати. Мет. 60. б) Куда же. Ох, погибель же моя! де ж мені тепер діться? К. ЧР. 44. Ой де ж ти їдеш, о, мій синочку? — Їду в гороньки, аж до дівоньки. Чуб. ІІІ. 290. в) Развѣ. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде в горло. Се ба був хрін. Де ж його можна їсти. Кв. г) Де ж пак! Какъ же! еще бы! Може вона за пана хоче? Де ж пак! вона мабуть за царя думає. Пнеться, наче справді велика цяця. Де ж пак! нові штани справив. Ном. Злякаються вони! де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша. Шевч. 12) Де тобі. Куда тамъ! Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти, та де тобі! таке лихо, що не видно й Світа! Шевч. 84. 13) Де хотя́. Гдѣ угодно. У старовину такого землі було, що кожний де хотя селивсь і кілько хотів, стілько й займав. Харьк. г. 14) Де да́лі. Чѣмъ далѣе. Де далі, усе стихає, ні травка не колишеться, усе жде чогось великого, страханого. Кв. Пов. Примѣч. Остальныя слова сложныя съ де Cм. отдѣлъно въ соотвѣтствующихъ мѣстахъ алфавита.

Зведеню́к, -ка м., зведеня́, -ня́ти,, с. Одинъ изъ сводныхъ дѣтей. Та й діти між собою часто б'ються — надто бабина дочка: звичайно, як зведенята. Рудч. Ск. II. 54.

Зобачати, -ча́ю, -єш, сов. в. зобачити, -чу, -чиш, гл. Видѣть, увидѣть. Грин. III. 162, 181. О. 1862. IV. 21. Як я його не зобачу, то не раз заплачу. Чуб. V. 5.

Перерва, -ви, ж. Перерывъ, пауза, интервалъ, промежутокъ. 2) Раст. Lysimachia nummularia. Вх. Пч. II. 33. 3) Родъ вышивки. Kolb. І. 49.

Поплітати, -та́ю, -єш, гл. 1) Оплетать сверху. Щоби коса довший час... добре заплетена трималася, поплітають косу nоплітками. Шух. І. 135. 2) Связывать горшки проволокою. Вх. Зн. 53.

Поражати, -жа́ю, -єш, сов. в. порадити, -джу, -диш, гл. Совѣтовать, посовѣтовать; помочь. Моя матінко, моя порадонько! та хто ж мене поражатиме, як ви поражали? Мил. 204. Єсть у мене отець-мати, та не хочуть поражати. Грин. III. 199. Ой порадь мене, мати, як мені на світі жити, як нелюбому годити. Мет. 279. І порадив мене щиро, куди прямувати. К. Досв. 86. А чи ж не можна тому шо порадити, щоб він (упирь) не ходив? Грин. II. 100.

Пускатися, -каюся, -єшся, сов. в. пуститися, -щуся, -стишся, гл. 1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. АД. І. 1. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. АД. І. 9. Два роки в речі не пускався. Мкр. Г. 8. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно. Грин. І. 240. 2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився. Греб. 371. 3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. Могил. у. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів. Мир. ХРВ. 90. 4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася. Мир. Пов. II. 110. 5) — чого. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. Мир. Пов. II. 113. пуститися берега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. Г. Барв. 284. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна. Г. Барв. 393. 6) духу пускається хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? Св. Л. 269.

Фірманина, -ни, м. = фірман. Желех.