Двої́ти, двою́, двої́ш, гл. 1) Двоить. 2) Дѣлать или говорить одинъ разъ такъ, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз инак: він сам двоїть.
Жа́лощі, -щей и -щів, ж. мн. 1) Скорбь, печаль. Прийми, матінко, віночок з ярої рути, з сердечок. — За жалощами не прийму, за слізоньками не бачу. Никла трава жалощами, гнулось древо з туги: дознавали наші предки тяжкої наруги. 2) Соболѣзнованіе, сожалѣніе. Тоді усі до Марусі: молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами.
Зраджати, -джаю, -єш и зраджувати, -джую, -єш, сов. в. зра́дити, -джу, -диш, гл. Красні лиця часто зраджають. Часто ходив, вірно любив, з нею женихався, вона ж мене ізрадила, — я й не сподівався. Ой Палію, Палію Семене, пи не зрадиш ти мене?
Коповозиця, -ці, ж. = коповіз. Ночі не досипа, сам і скотина день і ніч тягає, — от як у жнива, або в коповозицю.
Одночасно нар.
1) Одновременно.
2) Современно (съ чѣмъ).
Печарка, -ки, ж. = печериця.
Повимантачувати, -чую, -єш, гл. = повидурювати.
Позадирати, -ра́ю, -єш, гл. Задрать, поднять вверхъ (во множ.). Позадирали ноги.
Помститися, -мщуся, -стишся, гл. Отомстить кому. Як би це над ним помститься? Бенедь над Лазором помстився. Зневажала його і він за те помстився.
Пригоже нар. Красиво; хорошо. Не плач, милий, не журися, — все буде пригоже.
