Мнясце́, -ця, с. Ум. отъ м'я́со.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Ой мені батько так нарікає. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. 5) — на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати.
Негаразд нар. Нехорошо, неладно. Ой негаразд запорожці, негаразд зробили: степ широкий, край веселий та й занапастили.
Перекидки нар. Кувыркомъ.
Переколотити, -чу, -тиш, гл. Взболтать.
Підря, -рі, ж. см. підра.
Служитель, -теля, м. Слуга. Служителю мій вірний!
Собакарь, -ря, м. Псарь. Що тих собакарів, хто його зна, скільки було.
Товстопикий, -а, -е. Толсторожій.
Утручати, -чаю, -єш, сов. в. утрутити, -чу, -тиш, гл. Толкать, вталкивать, втолкнуть. Ой приведи до річеньки, а не втручай в воду. В танці два кінці: або сам упадеш, або тебе втрутять — а все наб'єшся. Не можуть ніяк її до сіней утрутити.
