Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Грин. ІІІ. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. Н. Вол. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. ІІІ. 220. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. Нѣжин. у. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Відстерегтися, (речися), -жуся, -жешся, гл. Быть на сторожѣ. Галиц.

К пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. Мет. 25. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. Ном. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ідуть ік лісу; часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! и пр.

Охоложувати, -жую, -єш, гл. = охолоджувати.

Повтирюватися, -рюємося, -єтеся, гл. То-же, что и ути́рюватися, но о многихъ. Желех. Повтирювались усі в хату.

Продзизчати, -чу́, -чи́ш, гл. Прожужжать.

Розсуджувати, -джую, -єш, сов. в. розсудити, -джу, -диш, гл. 1) Разсуживать, разсудить, рѣшить. Розсуджує пригнічених по правді. К. Іов. 79. Зараз не вішають, а поперед розсудять. Ном. № 7445. 2) Разрѣшать, разрѣшить, разгадать. Ой розсуди, бабусенько, сей начудний сон. Чуб. V. 775, 3) Разговорами сплетнями разлучать, разлучить. Женихався, з неї не сміявся, — думав — моя буде, — розраяли та розсудили проклятії люде. Чуб. V. 263.

Сповивати, -ваю, -єш, сов. в. сповити, -в'ю, -єш, гл. 1) Завязывать, завязать, обвивать, обвить (тканью). 2) Пеленать, спеленать. Там Пречиста свого сина купала, а скупавши, в шовкове сповила. Чуб. III. 323.

Схождати, -да́ю, -єш, гл. = схожати. Ей, скаржилося світле сонейко.... «Не буду, Боже, рано схождати». Левиц. І. Світ. 12.

Шкопиртати, -та́ю, -єш, гл. Бросать палку такъ, чтобы она шла колесомъ, ударяясь о землю то однимъ, то другимъ концемъ. Ив. 18.