Братко, -ка, м. 1) Ум. отъ брат. Да накажу свойму милому хоть рідним братком. мн. ч. братки и браткове. Промовив до всіх монархів: «Мої братя (браткове), я би м хотів стару віру зоставити, а иншу прияти. 2) мн. братки. а) Родъ хлѣбнаго печенья? Чого то з сього святого хліба не зробиш? Усячину: діда, братки... каленика. б) Раст. = братік 2.
Застали́тися гл. Встрѣчено въ выраженіи: застели́тися на со́яшно. Проглянуть солнцу. Погода оце засталиться на сояшно, та й знову хмарки.
Наломи́ти, -млю́, -миш, гл. 1) Наломить. 2) Приспособить.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
Похитити, -хичу, -тиш, гл. Скрыть, утаить, покрыть, не выдавать. Як би знав, що вбито чоловіка, то я б доніс, я не міг би сього похитити, — як то можна. у. Він давав мені п'ять карбованців, щоб не виказував на його: похити́ мене, каже. Так я не взяв грошей і сказав, що не похитю.
Примана, -ни, ж. Приманка. Горох — людська примана.
Приязно нар.
1) Привѣтливо, любезно, пріязненно.
2) Искренно. Стали приязно прохать, щоб він їм росказав. Чого маленькому мені тоді так приязно молилось? Ум. приязненько. Живемо ми оттакеньки приязненько собі та любо.
Розвиднюватися, -нюється, гл. безл. = розвиднятися.
Уперезати, -ся. Cм. уперізувати, -ся.
Усміти, -нію, -єш, гл. Посмѣть.
