Відкидати 1, -даю, -єш, сов. в. відкинути, -ну, -неш, гл. 1) Откидывать, откинуть, отбрасывать, отбросить. Лопатою нечисть відкидають. 2) Отвергать, отвергнуть. Не відкидай Лого прохання. 3) відкинути ноги. Умереть. Як не мудруй, а вмерти треба!... Ори і засівай лани, коси широкі перелоги і грошики за баштани лупи, — та все одкинеш ноги. Иногда это значить лишь лежать сильно утомленнымъ, обезсиленнымъ. Cм. відкидати. 4) Отворять, отворить. Одкинула двері, держить настежі. Одкинула заслонку. 5) — на сито. Отцѣживать, отцѣдить на сито.
Відновляти, -ля́ю, -єш, сов. в. відновити, -влю, -виш, гл. 1) Обновлять, обновить. 2) Возобновлять, возобновить.
Затрясти́ся, -су́ся, -сешся, гл. = затруситися. Пекло затряслося. Щоб над тобою земля затряслась! Не біймось, хоч би світ затрясся і гори провалились в море.
Зрізати Cм. зрізувати.
Наречи́, -чу́, -че́ш, гл. = наректи.
Поморозити, -жу, -зиш, гл. Поморозить. Мороз поморозив (гречку). Білі ніженьки мороз поморозить.
Проложити, -жу, -жиш, гл. 1) = прокласти. Ніколи не звернемо з дороги, що ти нам, проложив єси. 2) — пісню. Сложить, сочинить пѣсню. Проложив їм пісню про Царя Наливая. Не з добра то хтось проложив пісню: «Мати наша, мати! не журись ти нами»... Се не пісенька, а щирая правдонька. Так ми у своїх батьків служили, да оце про їх і пісню проложено. — гутірку. Сложить разсказъ. «Чи чував ти, братіку, щоб миш одкусила коли голову чоловікові? — Засміявсь козак: «Се, пане ясновельможний, тілько таку гутірку проложено».
Тарахкотати, -кочу́, -ти́ш, гл. Скоро и сильно стучать, однообразно стучать, грохотать.
Цебенити I, -ню́, -ниш, гл. Ругать? Прийшла п'яна та й цебенить мене, лає, нащо курей випустила з хлівчика.
Щикавка, -ки, ж. = икавка. Коли кого нападе щикавка, то се значить, що хтось його згадує. Ум. щи́кавочка.
