Бересклет, -ту, м. Раст. Evonimus verruscous Scop.
Венгерка, -ки, ж. Родъ сливъ, венгерская слива.
Допомага́тися, -га́юся, -єшся, гл. Добиваться, домогаться. Пише було син, що йому не дуже добре допомагаться за дохід з наслідства.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Женихли́вий, -а, -е. Любящій ухаживать за женщинами.
Зволе́ння, -ня, с. Соизволеніе. Як панське зволення.
Зодівати, -ва́ю, -єш, гл. = зодягати.
Обичай, -ча́ю, м. Обычай, обыкновеніе. Да поїдем у той край, де хороший обичай. Не позичай, — злий обичай: як віддає, то ще й лає. У мене обичай — козацький звичай: хоть побачу, то й не плачу.
Слизенько нар. Ум. отъ слизько.
Стриб 2 меж. Скокъ! Стриб, стриб з човнів. В воду стриб.
