Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Зара́нше нар. = зарані. Коли б пан Феб од перепою заранше в воду не заліз. Паси, та й заранше пригонь.
Кашоварниця, -ці, ж. = кашоварка.
Крижина, -ни, ж. Льдина. Дивіться, яка здоровенна крижина пливе! Ум. крижинка.
Опряга, -ги, ж. Смерть. Нехай на її опряга прийде.
Помовити, -влю, -виш, гл. Поговорить.
Примощати, -ща́ю, -єш, гл. = примощувати. Прийди, прийди, мій миленький, сю ніч ночувати: хоч лавочки узесенькі, — буду примощати.
Проколядувати, -ду́ю, -єш, гл. Пропѣть коляду.
Ряндярь, -ря, м. Ветошникъ.
Шир, -ру, м. Ширь, ширина. Коло ширу, ширу широкого, коло Дунаєчка глибокого там дівка-сирітка ніжки мила.
