Виґвинтити, -чу, -тиш, гл. Вывинтить.
Гука́тися, -ка́юся, -єшся, гл. Случаться, совокупляться.
Заклекота́ти, -чу́, -чеш и заклекоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Проклятіе, равняющееся пожеланію смерти. 2) Объ орлѣ: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Заклекчи (орле) з-під хмари. 3) Заговорить (о шумномъ говорѣ толпы). «Обділяй мерщій!» заклекотіла мертвецька громада. Село закричало, заклекотало тисячею усяких голосів. Лев. Пов. 101.
Заскорби́ти, -блю́, -би́ш, гл. Опечалить. Увійде в хату з молитвою — не звеселить, а заскорбить.
Здовольни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Удовлетворить, удовольствовать. Розуму, — чув не раз я од учених, — ніяк не можна здовольнить. Нічого Бот гнівити, — усім Бог здовольнив.
Насвари́ти, -рю́, -риш, гл. Погрозить — словами или дѣйствіемъ. Я йому казав, щоб він не бунтувався у холодній, а він давай мене лаяти та ще й палицею насварив, піднявши її вгору. Війт насварив на мене.
Перть, -ти, ж. Тропинка, по которой гоняютъ овецъ.
Повідчинятися, -ня́ємося, -єтеся, гл. Отвориться (во множествѣ). То він тільки скаже слово: «одчинітеся», то двері й поодчиняються.
Узнаватися, -наюся, -єшся, сов. в. узна́тися, -на́юся, -єшся, гл. Признаваться, сознаваться, сознаться. Ми її допитували за ті гроші, що у тітки: чи не твої, — так не взнається: ні, каже, не давала, не мої.
Щет, -ти, ж. = щеть.
