Виторочувати, -чую, -єш, сов. в. виторочити, -чу, -чиш, гл.
1) Выдергивать, выдернуть (нитки изъ ткани)
2) Вырывать, вырыть. Кертиця виторочиш землю.
Відмовляння, -ня, с. 1) = відмова. 2) Заговоръ (отъ болѣзни).
Вона, її, мѣст. Она. Була в мене небога; при мені вона й зросла.
Гарцювати, -цюю, -єш, гл. 1) Скакать на лошадяхъ, наѣздничать, рыскать, гарцовать. На вороному коні гарцюєм. Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитами землю вибиває. 2) Бѣгать, скакать, шалить. Як хочете гарцювати, так ідіть на двір. Іще сами як дівували та з хлопцями як гарцювали. Бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться і не раз так бувало, що гарцюючи і мички попалить. 3) Танцевать. Ріжуть скрипки і бандури, дівчата гопцюють; хлопці, піт аж льється з шкури, коло їх гарцюють
Дупе́льце, -ця, с. 1) Ум. отъ дупло. 2) Задній проходь, Netur loch. Поцілуй мене в дупельце, моє серце. Ум. дупе́личко.
Живи́ло, -ла, с. Оживляющее средство. Не плачте, я вам його оживлю: в мене є живило.
Забруди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. Запачкаться. Заросився, забрудився.
Кочубей, -бея, м. Птица: хохлатый жаворонокъ. Сорока напряде, а кочубей витче.
Пощасливити, -влю, -виш, гл. Осчастливить (многихъ).
Унезабарі нар. Вскорѣ. Четвертий рік настав внезабарі, — чоловік з полку вертається.
