Ванькир, -ра, м. = валькир.
Відсовуватися, -вуюся, -єшся, гл. = відсуватися. Не годиться і вам, старим, одсовуватись, коли молоді присуваються.
Заги́бель, -лі, ж. Погибель. На загибель буде тому, хто бере багачку з дому. Ум. заги́белька. Бо вже мені за дівчинов загибелька буде.
Запа́хнути и запа́хти, -хну, -неш, гл. Запахнуть. Запахли груші.
Пинявий, -а, -е. Кропотливый, медленный. Пір'я дерти — пинява робота.
Сновидати, -да́ю, -єш, гл. = сновиґати. Ніде мені в світі прихилитись, сновидаю заволокою.
Соснівка, -ки, ж. Родъ узора въ вышивкѣ.
Ум'яти. Cм. уминати.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
Шкірити, -рю, -риш, гл. — зуби. Оскаливать (зубы). Переносно шкірити зуби — смѣяться. Ти думаєш, ми не бачили, як ти шкірив зуби, як нас переписували? Ото не смійся.
