Дї́льце, -ця, с. Ум. отъ діло.

Дого́їти, -го́ю, -їш, гл. Долѣчить, заживить рану, нарывъ и т. п.

Жак, -ку и -ка, м. 1) Расхищеніе, грабежъ, расхватъ. На жак кидати. 2) Работа всѣмъ обществомъ при условіи, что каждый получаетъ добываемаго продукта (напр. сѣна при косьбѣ общественнаго сѣнокоса) столько, сколько за одинаковое для каждаго время успѣетъ добыть. Косять, було, так: от як поспіє трава.... осавула.... з вечора того дня, що мається буть косовиця, дає повістку.... Тоді вже годі висипаться.... Инчий летить чуть світ на громадський жак.... Кожний норовив так справить косу як бритву, щоб не треба було вже завтра клепать, бо там так: одвихнись на саму малу годину, вже й програв, звичайно, як на жаку. Драг. 243. 3) Школьникъ, бурсакъ. К. ПС. 70. А такъ какъ школьники въ то же время и пѣли въ церковномъ хорѣ, то отсюда у лемковъ жак — церковный пѣвчій. Вх. Лем. 413. Отсюда-же и выраженіе: битий жак — бывалый человѣкъ, тертый калачъ. О, то битий жак! Ном. № 5701. Продасть і викупить і гроші пощитає (битий жак). Ном. № 13740. 4) Рыболовный снарядъ, разновидность ятіра. Жак на обручах, крил сажень два, три п'яла на крило. — Жак-полежак: положить (його рибалка), а сам і ляже спать, а за сіткою вже не буде спать. Черн. Губ. Вѣд. 1853, № 9, стр. 62. 5) Насѣкомое = бомок. Вх. Пч. І. 7.  

Кийок, кийка, м. Ум. отъ і. кий.

Нещасливий, -а, -е. Несчастливый, несчастный. Прости мене нещасливу, я од тебе одрікаюсь. Стор. МПр. 55.

Озерет, озере́д, -ду, м. = ожеред. Озеред соломи. Драг. 3.

Позавозити, -вожу, -зиш, гл. 1) Завезти (многое). Як станем їхати в город, то й почнуть баби: завези моїй, дочці сорочку! завези моєму синові чоботи! та як почнеш завозити та й прогаєшся, поки всім позавозиш. Харьк. 2) Уѣхать, не возвративъ занятаго. Позичиш кому грошей, чи й так чого попросе, а тоді й поїде і не віддасть. Отак чимало вже нашого позавозили. Харьк. у.

Різьбярство, -ва, с. Искусство рѣзчика. Шух. І. 292.

Розрадник, -ка, м. Тотъ, который отговариваетъ, отсовѣтываетъ. Трохи одвик од шинку, од своїх порадників та розрадників. Г. Барв. 282.

Свідчити, -чу, -чиш, гл. Свидѣтельствовать, показывать, давать показаніе. Московка свідчила, що він був там тоді; як батька били. Канев. у. Недоїдки свідчили, що тут були люде. Св. Л. 223. Йшла фальшивим свідком свідчити. Гол. IV. 543. Святеє писаніе свідчить-висвідчає. АД. І. 185.