Вислати Cм. висилати.

Віяльник, -ка, м. Вѣющій, зерно. Аф. 351.

Гу́лькнути, -кну, -неш, гл. Юркнуть, нырнуть, внезапно появиться. Так і гулькнув у воду. Пора, бач, гулькнула не та. О. 1861. II. 176. 2) Кинуться, броситься, хлынуть. Угор. 3) Крикнуть, хрюкнуть. Угор.

Дід, -да, м. 1) Дѣдъ. То ж мій дід — материн батько. Васильк. у. 2) Старикъ. Стор. МПр. 77. Чуб. ІІІ. 109. Сердилась баба на діда, а дід того не знав. Ном. № 3473. Вѣжливость сельская требуетъ, чтобы всякій молодой и среднихъ лѣтъ человѣкъ называлъ ді́дом каждаго старика. Чуб. VІІ. 355. 3) Нищій. Захтів у діда випросить хліба. Ном. № 4792. 4) Чучело на огородахъ, чтобы отпугивать птицъ; то-же башта́нний дід — на бахчѣ. Сим. 200. 5) Родъ танца. Дай хліба — поскачу діда. Ном. № 12296. 6) Раст. Cirsium lanceolatum Scop. 7) Снопъ соломы или камышу, сложенный такъ, что половина вершками в одну сторону, а половина въ другую. О. 1862. V. Кух. 29, 37. МУЕ. ІІІ. 56. 8) Родъ кушанья, приготовляемаго изъ пшена и муки; то-же, что и лемішка изъ ржаной муки. О. 1862. V. Кух. 37. 9) Діди́. а) Предки, дѣды. б) Поминовеніе усопшихъ на Ѳоминой недѣлѣ. в) Тѣни по угламъ комнаты. невеселі ті коротенькі пилипівчані дні.... день похожий на вечір, а вечір на ніч. по закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. Пов. 42. Связанные попарно початки кукурузы, висящіе, какъ украшеніе, въ гуцульскихъ хатахъ подъ образами. Шух. I. 100. Ум. Дідо́к, дідо́чок, діду́нь, діду́ньо, діду́нечко, діду́сь, Шевч. 206, діду́сик, діду́сьо, діду́сечко. Ув. Діди́ще, дідуга́, дідуга́н. Еней заснув і бачить снище: пред ним стоїть старий дідище. Котл. Ен. V. 7.

Костерява, -ви, ж. Раст. Festuca. Вх. Пч. І. 10 — овеча. Festuca ovina. Шух. І. 20.

Перелякати, -ся. Cм. перелякувати, -ся.

Рибаченько, -ка, м. Ум. отъ рибак.

Слебізувати, -зу́ю, -єш, гл. 1) Читать по складамъ. 2) Вяло читать или говорить. Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Полт. г. Прийшла до своєї ніби невістки та й почала слебізувати. Г. Барв. 197.

Умерлини, -ли́н, ж. мн. Актъ смерти и сопряженные съ нимъ нар. обряды. Рк. Ленин. А. що похорон, хрестини, вмерлини, то я (дяк) одправлю. Грин. ІІІ. 577.

Худоба, -би, ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657. 3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. І. 33. Ум. худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. Н. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. ІІІ. 3.