Відмовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. відмовити, -влю, -виш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Чи не закинути ще раз? — То й закиньмо, — одмовив Панько. 2) Отговаривать, отговорить. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде. 3) Отказывать, отказать. Уранці йде Олеся дружок збірати; куди вступить, усюди одмовляють. 4) Отбивать, отбить. Відмовилась мого любка від мого порога. 5) Произносить, произнесть. Молитву відмовляє і про шахрайство гадає. Жид борухи відмовляє. 6) Заговаривать, заговорить (отъ болѣзни). Я від вас (пропасниць) знаю, од всіх одмовляю: не мучте бідних христіян.
Загребти́, -ся. Cм. загрібати, -ся.
Марнотра́тник, -ка, м. = марнотрат.
Напропади́ме нар. На погибель. Хто іде на Сібір, то певне не на добро, а напропадиме.
Наслатися, -шлю́ся, -шлешся, гл. Наслаться.
Право II, нар. 1) Прямо. Право стоїть. Виходить панночка та й право до пана мого. 2) Истинно. Право відказав єси. Ум. праве́нько, праве́сенько. Шлись я, братіку, правесенько ходив.
Призірний, -а, -е. Причиненный сглазомъ.
Реготітися, -ти́ться, гл. безл. Смѣяться, хохотать. їй реготи́ться. Ей хочется хохотать, она охотно хохочетъ. Щоб ходилось і хотілось (на досвітки), до всіх хлопців раготілось.
Розлук, -ку, м. Раздѣленіе. на розлук повідати — говорить раздѣльно.
Удовж нар.
1) Вдоль. Було б вчити, як лежало поперек подушки, а як вдовж, то вже не помажеться.
2) Въ длину. Який вдовж — такий втовш.
