Відьо́ха, -хи, ж. = Ві́дьма. На ню у нас подейкують, що вона таки відьоха.
Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. А я йому довожу, що все одно. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. 6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Треба краю доводити. 1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. 10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома.
Загові́р, -во́ру, м. = замова.
Здігна́ти, здожену́, -не́ш, м. = здогнати. Від одного втік, а другого не здігнав.
Пройда, -ди, об. Пройдоха. У якесь там село прислали нового паламаря, та такого пройду. А ти, пройдо всесвітня, твоїх рук нічого не мине!
Професорський, а, а. профессорскій
Роспечатати Cм. роспечатувати.
Стеблистий, -а, -е. Съ большимъ стеблемъ. Широке поле, жито густеє, коренистеє, стеблистеє.
Тобілка, -ки, ж. = табівка.
Трачати, -ча́ю, -єш, гл. = тратити 1. Нехай мені отець худоби не трачає, скарбів не збуває, нехай мене молодої з неволі не викупає, бо я вже потурчилась, побусурменилась.
