Загомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. Иногда употребляется въ смыслѣ: прикрикнуть, строго и съ укоромъ заговорить съ кѣмъ. Батько аж загомонів тогді на його: «Та чи довго ти гави тут ловитимеш?» Въ прилож. къ толпѣ, значитъ: загалдѣть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику!
Клишоногий, -а, -е. Косолапый.
Пасман, -ну, м. Полоса. У пасмани. Въ полосы (о матеріи).
Позаглушувати, -шую, -єш, гл. Заглушить (во множествѣ).
Понабріхувати, -хую, -єш, гл. Налгать (во множествѣ). Що вона на мене понабріхувала! Я сяка й така, і носата, і зубата, і горлата, і задріпана, і лиса, ще й до того відьма.
Проґавити, -влю, -виш, гл. Проворонить, прозѣвать.
Радця, -ці, м. Совѣтникъ. Еге ж, панове радці, — добре було б.
Уславляти, -ляю, -єш, сов. в. уславити, -влю, -виш, гл. Прославлять, прославить. Од Припеті до Синюхи вславили себе Обухи. Славою його уславив, шаною його звеличив.
Хитрик, -ка, м. Хитрецъ. Пу й хитрик з тебе!
Чухання, -ня, с. Чесаніе, почесываніе зудящаго мѣста (но не гребешкомъ).
