Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили.
Двіро́к, -рка́, м. Ум. отъ двір.
Ди́хальний, -а, -е. Дыхательный.
Заміра́ти, -ра́ю, -єш, сов. в. заме́рти, мру́, мре́ш, гл. Замирать, замереть, обмирать, обмереть. Серце б'ється, замірає. Не дай спати ходячому, серцем замірати. В мене серце наче замерло. 2) Впадать, впасть въ летаргію. Як їй не вірити, коли вона, заміравши, бачила, яке на тому світі є мучення і злодіям, і табашникам.
Кулача, -чати, с. Кулачекъ. Ба-ба ... вимовляла невеличка дівчинка Оленка, простягаючи до Пріськи кулачата.
Лепу́х, -ха́, м. Раст. = лопух.
Підручник, -ка, м.
1) Помощникъ, подчиненный. Проходив він із своїми підручниками мимо козацької купи.
2) мн. Перила. В оттаких великих хатах добре ходити, скрізь підрушники, шоб часом не впасти.
Рох! меж., выраж. хрюканье свиньи. Тільки й чути: рох, рох!
Тягітна прил. Беременная. Ота жінка та була тягітна, то певно припало родити, а ніяк, так вона й умерла. Жінка, як буде тягітная.... то легко дитя родить.
Число, -ла, с.
1) Число. Без числа. Безъ счету. Добра жінка дванадцять раз на день одурить, а як яка, то й без числа. то не в число. Это не въ счетъ, это исключить.
2) Количество. Хоч мале число полегкости собі мали.
