мисливий

Мисли́вий, -а, -е. 1) Любящій заниматься охотою. 2) = мисливець 1. Гукнув, щоб скоріш мисливі збірались — на полювання поїде. Рудч. Ск. II. 116. 3) Способный. Мнж. 185. Умный, находчивый. Пилипиха усю пригоду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі. МВ. ІІ. 148. 4) Гордый, неприступный, своенравный. Ум. мисли́венький. Ні ради в вас, ні поради не спита, не шукає; поводиться, як той пан з підданками. — Що 'тсе ти, любко, що 'тсе? Може він трохи і мисливенький собі вдався, та він же на те і розумний у нас. МВ. ІІ. 80.