Загомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. Иногда употребляется въ смыслѣ: прикрикнуть, строго и съ укоромъ заговорить съ кѣмъ. Батько аж загомонів тогді на його: «Та чи довго ти гави тут ловитимеш?» Въ прилож. къ толпѣ, значитъ: загалдѣть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику!
Лимарюва́ти, -рюю, -єш, гл. Заниматься шорничествомъ. Добре Дорошеві: один син лимарює, другий кравцює, а небіж шевцює.
Обтесати, -ся. Cм. обтісувати, -ся.
Побій, -бо́ю, м. 1) Бой, побоище. Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою: в первому побою із татарами, в другому побою у Німещині, в третьому побою у Турещині. Як побили нас пополам з татарми, як прогнали нас до тихого Дунаю. 2) Побои. Я б не хотів і десяти карбованців за оцей побій. Се було скоро після того, як стався той побій з нею, як її побито. З) Крыша, кровля. Комори, стайні — усе під побоями. 4) стати побоєм. Осадить городъ? Сам звів корогву та й берегом пішов, став побоєм перед Хотином. ставати до побою, піти до побою. Идти въ бой. Дали коня, дали зброю, ставай, синку, до побою. А як пішов до побою, все військо побідив. Ум. побоєць.
Поврунюватися, -нюємося, -єтеся, гл. Густо зазеленѣть, хорошо взойти. Поврунювались жита.
Проступок, -пку, м.
1) Прегрѣшеніе, вина. Перед Господом Богом грішимо всілякими проступками, — всілякими гріхами. Підвести кого на проступок.
2) Проходъ. Він мені що далі, то все більше проступку не дає, а я втікаю, ховаюсь од його.
Розцвіт, -ту, м. Расцвѣтъ, процвѣтаніе. Стали сі люде.... міркувати, яким би робом зупинити розцвіт української мови.
Скапати Cм. скапувати.
Стріхіль, -ля, м. Тупой сапожный ножъ, которымъ выравниваютъ кожу. Cм. стріхіль, стрихулець.
Шкарідь, -ді, ж. Мерзость, гадость.
