Бубнявіти, -вію, -єш, гл. Бухнуть, разбухать.
Вихолоштати, -таю, -єш, гл. Выхолостить, оскопить. Вихолоштай і мене та тоді будем молотить.
Зако́в, -ву, м. Оковы. Бути мені у неволі, у некрутському наборі, у залізі, у закові. Одиноким дає сем'ю, із закову визволяє.
Карбованчик, -ка, м. Ум. отъ карбованець.
Кончина, -ни, ж.
1) Край, конецъ. Я не бороню йому стояти при престолі Божому й до кончини його віку.
2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина.
Негода, -ди, ж. Непогода, ненастье. А дорога й негода крий Боже яка! Ум. негодна, негодонька. І сніг іде, і негодонька.
Підпалля, -ля, с. соб. Тонкія щепки для растопки.
Примірятися, -ря́юся, -єшся, сов. в. примірятися, -рюся, -ришся, гл.
1) Примѣряться, примѣриться.
2) Прицѣливаться, прицѣлиться. Без міри пороху підсипає, татарину гостинця в груди посилав. Ой ще козак не примірився, а татарин ік лихій матері з коня покотився.
3) Прилагаться, приложиться какъ разъ какъ слѣдуетъ. Так уже воно приміряється, як горбатий до стіни.
Рушати, -ша́ю, -єш, сов. в. рушити, -шу, -шиш, гл.
1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Не руш чужого. Як улана не любити, як же за ним не журити: ой як рушить очима, — вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима.
2) Двигаться, двинуться, трогаться, тронуться. Сам Хмельницький наперед всіх рушав. Ой як будете, вірне товариство, з Перекопу рушати, то не забувайте, вірне товариство, і моїх волів заняти. Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу. Вітрець рушив. Рушай! Трогай! Мартъ!
Сквиритися, -рюся, -ришся, гл. Хныкать, плакать. Тільки й мовчить, як лазить, а як на руки, — і почне сквиритись.
