Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Богу молись, а до берега гребись. На березі Ганна роздяглася. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. 2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. 3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. 4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами. 5) пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. 6) держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. 7) берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Ум. бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Тиха вода береженьки зносить.
Дворя́н, -на́, м. = Дворянин. Люблю, мамо, дворянина.... казав дворян — любить буду.
Домоло́ти Cм. домелювати.
Зати́нчливий, -а, -е. Не поддающійся, неуступчивый, упрямый. О, яка ж бо ти затинчива! Почастуй же нас, коли сама не хочеш. Ну, це й колода затинчлива, — як от дитина буває.
Кирпонька, -ки, ж. Ум. отъ ки́рпа.
Прицупити, -плю, -пиш, гл.
1) Притянуть. Прицупи мені рубель, щоб віз осів.
2) Притащить. Звелів прицупити винуватців у росправу.
Прогон, -ну, м. см. прогін.
Фаріон, -на, м. Интриганъ.
Шовк, -ку, м. Шелкъ. А я шовком вишиваю. Бреше, як шовком, шиє.
Шпинь 2, -ня, м. = шпеник.
