Гук IІ, -ку, м. 1) Звукъ. Тишу не чути, а гук чути. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав'янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. 2) Крикъ, гулъ, шумъ, стукъ, грохоть. Ой гук, мати, гук, де козаки п'ють. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. Щось гукне: «Химо, Химо!» та й пійде гук по темному бору, аж лунає. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Настя розчахнула двері з гуком. Гук з замкової гармати. 3) Небольшой водопадъ, порогъ на рѣкѣ. 4) Трубка волынки. Гуде, як гук. 5) Птица. а) = Гукало. б) = Гукарня. 6) Насѣк. Scarabaeus stercorarius. Cм. Гуком. Ум. (кромѣ 1 и 2 знач.). Гучо́к.
Костур, -ра, м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ум. костурець. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Ув. костуряка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку.
Кракати, -каю, -єш, гл.
1) Каркать. Як летіла ворона до гори, то й кракала.
2) Таскать? Да мене жиди злапали, за чуприпу кракали.
Поплітка, -ки, ж.
1) Верхняя прядь на веревкѣ.
2) Красная гарусная нить, которой оплетаютъ сверху косы.
Поткати, -тчу, -тче́ш, гл.
1) Соткать (во множествѣ) На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала і щоб попряла, помотала, оснувала й поткала й побілила.
2) Заткать. Та всі тиї три жупани всі сріблом поткані. Да я тебе, біле, черню потчу, да тую плахотку в свято зношу.
Розлементуватися, -ту́юся, -єшся, гл. Раскричаться.
Спочутний, -а, -е. Сочувствующій, сочувственый. Знаходив дуже спочутну собі душу.
Стидно нар. Стыдно. А з хорошою та й уродою та не стидно й меж люде.
Сьогобічний, сьогобо́чний, -а, -е. , —ній, -я, -є. По сю сторону рѣки. Московщина обладувала Україною сьогобочньою.
Худо I, -да, с. Худо, зло. Я їм добра не вжичу, худа не мислю.
