Дощ, -щу́, м. Дождь. З малої хмари великий дощ буває. Мокрий дощу не боїться. Червона калино, чого почорніла: чи вітру боїшся, чи дощу бажаєш? дощ аж пи́щить, дощ як відром іллє́, дощ як з ко́новки. Сильный дождь. дощ — як крізь си́то. Мелкій дождь. ку́рячий дощ, з со́нцем дощ, свинячий дощ, сліпи́й дощ. Дождь сквозь солнце. Ум. до́щик, до́щичок. Дощику, дощику! зварю тобі борщику в новенькому горщику, поставлю на дубочку: дубочок схитнувся, а дощик линувси — цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою. Ой дощику-накрапайчику, накрапай! Ув. дощи́ще.
Звича́йно нар. 1) Обыкновенно. 2) Вѣжливо, прилично. 3) Конечно, разумѣется, само собой, по обыкновенію. Звичайно, крадене. Було, як почне хто казку казати, звичайно про змія, то так його наче і ввижаю перед себе. Ум. звичайне́нько. Бабуся йому на те звичайненько одмовила.
Лоскови́тий, -а, -е. Боящійся щекотки. Не лоскочи мене! — Який ти лосковитий, — зараз уже й боїшся.
Навереща́ти, -щу́, -щи́ш, гл. Накричать, наговорить рѣзкимъ крикливымъ голосомъ. Наверещала повну хату, та все чортзна-що!
Налюбува́ти, -бу́ю, -єш, гл. Налюбоваться. Вродила йому така гречка, що на все поле... Піп не налюбує тію гречкою.
Подімство, -ва, с. Дворъ съ постройками, усадьба.
Поникати II, -ка́ю, -єш, сов. в. поникнути, -ну, -неш, гл. Поникать, поникнуть, склониться. Бабуся старенька-старесенька, аж до землі поникає. Поникли голови козачі неначе стоптана трава.
Ревидувати, -ду́ю, -єш, гл. Ревизовать, осматривать. Став жовнірь госпосю ревидувати: чом в тебе, госпосю, уста солодкі?... Чом в тебе, госпосю, очка чорненькі? Нехай опека мене ревидує.
Роздражнювати, -нюю, -єш, сов. в. роздражнити, -ню́, -ниш, гл. Дразнить, раздразнить.
Чулий, -а, -е. Чувствительный, нѣжный. З такою чулою, як у нього душою. Дізналася своїм серцем чулим. Так мовив чулий Евріал.
