Виголити, -ся. Cм. виголювати, -ся.
Ґрис, -су, м. 1) Отруби. Пересівався житну муку через сито і осталий ґрис всипаєся до баривчини. Cм. Висівки. 2) Молотый крупно овесъ съ ячменемъ, посыпанный солью; служить для выкормки скота. Нехай нас Бог милує, щоб ми своїм дітям давали ґрис — ми здужаєм і хлібом вигодувать.
Єрусали́мський, -а, -е. Іерусали́мскій. Всі святії київські, печерські, почаєвські, єрусалимські.
Заті́рка, -ки, ж. Родъ мучнаго кушанья: мелкіе шарики изъ тѣста, варимые въ водѣ или молокѣ. М'яка була затірка, била мене матінка. да́ти за́́тірки. Задать трепки. Я тобі дам затірки! Попадешся ти в мої лещата!
Зі́нське щеня́, -ня́ти, м. Живот. в) Кротъ, talpa; б) слѣпецъ, Spalax typhlus. Підскакує, як зінське щеня.
Кравчина, -ни, ж. Названіе войска, собраннаго въ концѣ XVI в. С. Наливайкомъ. Обізвався Наливайко — не стало кравчини! Обізвавсь козак Павлюга — за нею полинув. Славна стала та кравчина, як на Польщу стала, вовкулакам, католикам мстючи зраду здала.
Пашня, -ні́, ж.
1) = пашниця. Міх з пашнею. Куди се Бог носив? — А на базарь пашню возив.
Стернина, -ни, ж. Нижняя часть стебля, остающаяся на полѣ послѣ снятія хлѣба. Ум. стерни́нка, стерни́ночка. Перепеличенько, не літай так поночі, бо повиколюєш на стерниночку очі.
Тхнути, тхну, -неш, гл.
1) Дышать, дохнуть, пахнуть. Його лице біле.... тхнуло щастям. Бог тхне своїм духом, то й не буде його. Тхнути мені не дає: роби та й роби, та й роби. Тхнуло свіже повітря.
2) Издавать запахъ, вонять, гнить, портиться. Тхне пашня. Тхне мулом вода. Вода тхне гнилим. Як купити багато яловичини, а літо, то буде тхнути. Черк.
Удягатися, -га́юся, -єшся, сов. в. удягтися, -гнуся, -нешся, гл. Одѣваться, одѣться. У свитину вдягатимусь. Ой бурлака не вмивався, нема свити — не вдягався.
