Веліти, -лю, -лиш, гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Не велять ходити, дівчини любити. Я не велю милому журитися.
Захороняты, -няю, -ешъ с. в. захороныты, -ню, -нышъ,, гл. 1) = поховаты. Выкопайте дилъ глыбокый, схоронить мене. Выкопалы и захоронылы. 2) Защитить.
Коминне прил., употребляемое какъ сущ. ср. р. Подымная подать. Та заплатиш коминного півкопи грошей.
Пахторити, -рю, -риш, гл. = нюшкувати. Пес пахторит. Жид на ярмарку пахторит, кого б ошукати.
Плішня, -ні́, ж. Родъ большаго долота или лома для пробиванія льда.
Побірати, -ра́ю, -єш, гл. Брать, получать. Паламар побірає шестий книш.
Повночка, -ки, ж. Ум. отъ повниця.
Тяжко нар.
1) Тяжело, трудно. Тяжко нести, а жаль покидати. Тяжко-важко заспіває, як Січ руйнували. Тяжко, тяжко мені тебе додому одправляти.
2) Очень. Тяжко боюсь матері. Тяжко поганий. Тяжко заплакав. Тяжко зажурився. Голова тяжко болить. Ум. тяженько. На серці тяженько.
Чмих I, -ху, м.
1) Одинъ разъ фырканія.
2) Родъ игры, въ которой стараются разсмѣшить, а смѣяться нельзя: кто чмихне, тотъ проигралъ.
Шляхточка, -ки, ж. Ум. отъ шляхта.
