Запопада́ти 2, -да́ю, -єш, сов. в. запопа́сти, -паду́, -де́ш, гл. 1) Ловить, поймать, захватывать, захватить, схватить. Де ж це він коняку запопав? Хоче, бач, Марко запопасти його і дати йому доброго прочухана. Як би запопасти її так, щоб вона вже не вирвалась з його лапок. 2) Попадать, попасть. Пішли, куди хто запопав.
Кирпич, -чу, м. Плиты навозу для топки въ печахъ.
Лома́ка, -ки, ж. 1) Дубина, большая палка, сукъ. Ой у лісі на орісі сухая ломака. Великий як ломака, а дурний як собака. Не києм — ломакою. 2) О человѣкѣ: дубина, большого роста. Ум. ломачка. Ув. ломацюга, ломачище.
Мі́тися, міюся, -єшся, гл. = матися.
Низькоділ, -до́лу, м. Низменность, низкое мѣсто. За високими горами, десь на низькодолі.
Погарикати, -каю, -єш, гл. Поворчать. Погарикай там, погарикай, — ось я тебе.
Прижовклий, -а, -е. Нѣсколько пожелтѣвшій.
Проз пред.
1) Мимо. Йтимеш проз його. Іде.... проз двір.
2) Сквозь, черезъ. Процідила проз сито. Проз лійку наливала карасину і то розлила.
Рімнина, -ни, ж. = рівнина. Рімнина яка! нема де клуню постановити. Оттам коло Маньківки рімнина, так навкруги миль на кілька видно.
Уюковий, -а, -е. Вьючный. Уюкові коні.
