Загусти́, -гуду́, -де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Отсюда: було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько.
Кисетина, -ни, ж. = кисет. Кладе чапко гроші в кисетину.
Короговний, -а, -е. Относящійся къ знамени, хоругви, флагу.
Панонько, -ка, м. Ум. отъ пан.
Подивувати, -вую, -єш и подивуватися, -вуюся, -єшся, гл. Удивиться. Ніхто й не подивує. А ти, боярине, не подивуй, іди собі инчую пошлюбуй. Подивувався Іван такій жадобі сестриній.
Позахолоджувати, -джую, -єш, гл. Застудить (во множествѣ).
Попопанькатися, -каюся, -єшся, гл. Повозиться, поняньчиться много.
Присухий, -а, -е. Суховатый.
Сертучина, -ни, ж. Сюртукъ, плохой сюртукъ. Прийшов.... у якийся сертучині.
Столичок, -чка, м. Ум. отъ стіл.
