Голосина, -ни, м. Голосище, огромный голосъ.
Дара́бчик, -ка, м. Кусочекъ. Загубив я дарабчик свічки. Дарабчик хліба.
Дзюрко́тонька, -ки, ж. Журчащая вода. Передай їй, дзюркотонько, плач довічний мій.
Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Забрязча́ти, -зчу́, -зчи́ш, гл. = забрязкати. Криві шаблі забрязчали. Угору руки підіймали, кайданами забрязчали.
Заду́ма, -ми, ж. Задумчивость. Гадюк хотів піймати на її лиці хоч крапельку задуми, хоч крапельку того смутку.
Набе́дра нар. сиді́ти, ї́хати набе́дра. Сидѣть, ѣхать на лошади верхомъ на бедрахъ (позади обыкновеннаго сѣдока на спинѣ).
Пухлятина, -ни, ж. Опухоль. Рослину живокість добре класти од пухлятини.
Чоботя, -тяти, с. Преимущ. во мн. ч.: чоботята. Сапожки. Самі Кирилята шиють чоботята. Ва червоні чоботята побиваються дівчата.
Шахварня, -ні, ж. Буфетный шкафъ, чулань.