Безнадія, -дії, ж. = безнадійність. Св. Л. 128. В очах безнадія світиться. Св. Л. 215.

Біяк, -ка, м. 1) Большой молотъ, служащій для пробиванія мельничныхъ каменьевъ, для раскалыванья дерева и пр. Біяком дуби в лісі то-що б'ють. Черк. у. 2) = бияк. Ой біяк черешневий, капиця залізна; як мя попер мужик ціпом, аж мі шкура злізла. Чуб. V. 1081. Ум. біячок. Ув. біячисько.

Боток, -тка, м. Ботинокъ, полусапожекъ. На тім паняті (дівчині) рудая сукня, на ножейках ма'т шнуровані бітки. АД. І. 43.

Зазира́ти, -ра́ю, -єш, сов. в. зазирну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Заглядывать, заглянуть. Бодай умірати і в свій горщок зазирати. Ном. № 9616. Срібнорогий в воду зазирає. К. Досв. 67. 2) = зазіхати. Хоч би мені дали моргів два, бо де ж мені на більше зазирати. Могил. у.

Кропити, -плю́, -пиш, гл. Кропить, окроплять. Сонце світить, дощик кропить. Ном. № 236. Кропи нас, мати, свяченою водою. Грип. III. 510.

Ли́чаний, -а, -е. Лыковый. Погана пуга личана, а й без неї тяжко. Ном. № 9759.

Луда́н, -на, м. Родъ блестящей матеріи. Лупили два косяка лудану. (Марковичъ, Закр.); также кафтанъ, сшитый изъ этой матеріи или расшитый золотомъ. (К. ЧР. 425). Будуть куми у жупанах, побратими у луданах, сусідоньки в кармазині, а ти, мати, в сірячині. Грип. ІІІ. 381. Дома у Січі ходять у семряжках да в кажанках,... а тут жупани на їх будуть лудани, штани із дорогої саєти. К. ЧР. 85. З під лудану червону китайку виймає. АД. І. №; 35.

Молитве́ний, -а, -е. Надъ которымъ прочтена очистительная молитва. Ви дали нам рожденого, не молитвеного, не хрещеного, а ми принесли вам молитвеного і хрещеного. (Слова кума, отдающего ребенка послѣ крещенія). ХС. VII. 433.

Роспускати, -ка́ю, -єш, сов. в. роспусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить, дозволить разойтись. Роспустив коні по всій оболоні. Ном. стр. 291. № 32. Роспустив вівчарь вівці та по крутій горі. Мет. 108. Роспустив військо козацьке в славнім місті Жаботині. Н. п. Кажуть таки, що не швидко їх роспустять. — Не журись, може ти його і сього вечора побачиш. Кв. II. 120. 2) Распускать, распустить, распростереть, отпускать, отпустить, дать развернуться, распуститься. Ой ти, дубе кучерявий, нащо гілля роспускаєш. Грин. III. 247. Як широка сокорина віти, роспустили. Шевч. 324. Косоньку роспущу. Чуб. III. 85. Наша пані хупава роспустила рукава. Чуб. III. 235. Чи ти се дав таку коневі силу і роспустив йому хвилясту гриву? К. Іов. 89. Хвіст роспустив. Ном. № 5035. Канчук роспускає. Н. п. О. 1862. II. 97. Роспустіте ж ви шовковий невод. Чуб. III. 300. Червонії хрещатії давнії корогви.... роспустив, до води похилив. АД. І. 218. — губи, морду, язика. Говорить лишнее, много говорить, кричать. Та цить, невістко, та не распускай губи, як бачиш коцюбу, то позбіраєш зуби. Чуб. V. 698. Роспустив морду, як халяву. Ном. № 3445. Не дай рукам волі, то й сам ке підеш у неволю, та язика ще не роспускай. Ном. № 3821. — сльози. Расплакаться. Дивлюсь, а наша Уляна і сльозоньки распустила. Стор. ІІ. 32. — патьоки. Разревѣться. Чого роспустив патьоки? Адже не била, дак і мовчи! 3) Развязывать, развязать. Роспустив того міха, гад і поліз, і поліз з нього. Драг. 8. 4) Распарывать, распороть. Піря вгорі, мов подушку що роспустило. Сим. 211. Роспустю собі черево, повиймаю тельбушки. Мнж. 69. — шкіру. Разрѣзывать, разрѣзать кожу на куски. Вх. Зн. 60. 5) Распространять, распространить. Роспустив королівські листи. К. ЦН. 227. 6) Распускать, распустить, избаловать. Бог нас покарає, що ми так дитину роспустили. МВ. І. 26. 7) Распускать, распустить, растворять, растворить (въ жидкости). Вода вбірає або роспускає в собі по дорозі багато частин. Дещо. О льдѣ: расплавить. Лід распусти. Чуб. I. 73. 8) Гасить, погасить (известь). Славяносерб. у.

Рухати, -хаю, -єш, сов. в. ру́хнути, -ну, -неш, гл. 1) = рушати, рушити 1. Гн. II. 182. 2) = рушати, рушити 2. Грин. III. 584 На Варуха, як земля рухи. Драг. 11. Заходились рухати до господи. Грин. II. 275. Мов би наввипередки з кимсь рухнув додому. Грин. II. 334. 3) Только сов. в. Приняться, начать. Дядина як рухнула плакати. Пирят. у.