Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Дома́ювати, -ма́юю, -єш, сов. в. дома́яти, -ма́ю, -єш, гл. Оканчивать, окончить развѣваться, колыхаться и пр. Cм. маяти. Що у батька да й одна дочка, да не дали люде да догуляти, русою косою да домаяти. (Конопелькам) да не дали вітри да достояти, зеленому листю да домаяти.
Заплю́скати, -каю, -єш, гл. Заплескать (о водѣ).
Копки гл. Ѣхать верхомъ. дав же він йому копки! Оттрепалъ его, побилъ.
Ножні, -нів, м. мн. Ножницы для рѣзанія желѣза.
Періюватий, -а, -е. Съ примѣсью перію. Гарна солома періювата.
Присліджувати, -джую, -єш, сов. в. присліди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Прослѣживать, прослѣдить. Дивлюсь, — пішов він у двір; я й пристояв, щоб побачити, що він робитиме, прислідив за ним; а він до дверей: зламав замок та в хату.
Хунтовий, -а, -е. Фунтовой.
Шкиринда, -ди, ж. Корга старая.
Шляшечок, -чка, м. Ум. отъ шлях.
