Відпускати, -каю, -єш, сов. в. відпустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. 3) Отпускать, отпустить, ослабить. Оце наївся, треба й очкур відпустити. 4) Разрѣшать, разрѣшить (отъ грѣховъ). Одпусти, Боже, гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра.
Загальмува́ти, -кую, -єш, гл. Затормозить. З гори їхавши, треба загальмувати воза.
За́ким нар. = заки. Заким сонце зійде, роса очі виїсть. Заведу тебе в чужу (хату), заким свою збудую.
Кресатися, -шу́ся, -шешся, гл. Драться, биться. Штирі воли як соколи рогами ся крешуть.
Мо́рківка, -ки, ж. Ум. отъ мо́рква.
Підкріпити, -ся. Cм. підкріпляти, -ся.
Плюйко, -ка, м. Любящій плевать.
Роспукнутися, -нуся, -нешся, гл.
1) = роспукатися 1. Прийде мі ся роспукнути, хлопче за тобою.
2) = роспукати 2.
Хвилюватий, -а, -е. Волнообразный, волнистый. Полонини — се то рівні, то горбуваті, то хвилюваті обшари високих гір.
Шапчорина, шапчури́на, -ни, ж. = шапчери́на. На парубочках платтє все лиха да ряднина, а сірая да сірячина, а ізверху да шапчурина.
