Докуча́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. доку́чити, -чу, -чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Біда докучила. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Также безлично. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати.
Дотепе́р нар. До настоящаго времени, до сей поры. Бідив я, та й дотепер бідую. Як тримав я поїдинка (11 десятин) тоді, та й дотепер тримаю.
Дрі́чний, -а, -е. = ґречний. Lutskay, Grammatica slavoruthena, 168. Ой дівчата, ой сестриці, приходят м'ясниці, як нас возьмуть дрічні хлопці, — будем молодиці.
Німчик 1, -ка, м.
1) Нѣмой человѣкъ.
2) Нѣмецъ.
Окличен, окличний, -а, -е. Извѣстный. А був старшиною Грицько Коломниченко — по всьому війську барзе окличен.
Отже нар.
1) Вѣдь. Отже збреше бісів син! Отже доведеться самому йти.
2) Поэтому, слѣдовательно, итакъ.
Перемітка, -ки, ж.
1) = кладочка.
2) = нямітка. Жінки... завивають голову... білою переміткою.
Тулійка, -ки, ж. = облімок.
Тупати, -паю, -єш, гл.
1) Топать.
2) Ходить, стуча ногами, ходить не переставая, топтаться. Дідусь у господі тупав.
3) Ухаживать, заботиться, хозяйничать. Як є коло чого тупать, то є що й хрупать.
Шусниця, -ці, ж. = суспиця.
