Вередити, -джу, -диш, гл. Мѣшать, препятствовать, вредить.
Відтерпіти Cм. відтерплювати.
Запряга́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. запрягти́ся, -жу́ся, -же́шся, гл. Запрягаться, запречься. Троє разом запряглись.
Зачерви́вити, -ви́влю, -ви́виш, гл. Завести червей.
Кривий, -а́, -е́ 1) Кривой, искривленный. Кум красно говорить, але кривий писок має. Криве дерево не дужо випрямитись. 2) Хромой. Усім подав вечеряти, а одному старому кривому вовкові нічого було дати. 3) Ложный, неправый. В моїх словах не знайдете лукавства, я знаю й сам, що просте, що кривее. 4) криве слово. Противорѣчіе кому. Так уже її поважали, що, мовляв, і кривого слова боялись. 5) кривим оком поглядати. Косо смотрѣть. На козацьку Україну кривим оком поглядали. 6) кривий танець. Весенняя хороводная игра. 7) криве зілля. Раст. Polygonum bistorta. Ум. кривенький, криве́сенький, кривісінький. Така... гарна, тільки трошки кривенька. Горобчичок манісінький, на ніженьку кривісінький.
Набрита́тися, -та́юся, -єшся, гл. Нахвататься, набраться. Набритавсь довгів.
Позасмерджуватися, -джуємося, -єтеся, гл. Протухнуть, испортиться (во множествѣ). Налапали тілько перепелиць, що сі їм позасмерджували.
Сім'янистий II, -а, -е. Обильный сѣменами.
Хід, хо́ду, м. 1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. 2) Шествіе, движеніе впередъ. нема йому ходу. Не можетъ идти впередъ. Во мн. хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. хід полонинський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. ходу дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? 3) Сбыть. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. 4) Походка. 5) тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. 6) у хід класти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Ум. хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок.
Шмига, -ги, шми́ґа, -ґи, ж.
1) Дощечка, служащая нивелиромъ при набиваніи мельничнаго камня.
2) У колесниковъ: дощечки длиной въ 1/2 аршина для опредѣленія спицъ, съ которыхъ начинать натягивать ободъ. Употребляется ихъ для этой цѣли двѣ.
3) Родъ силка для ловли болотныхъ птицъ. до шми́ги, під шми́гу. Кстати, къ дѣлу. Чи тобі ж до шмиги сватать сина піхотою. не до шми́ги. Неумѣстно, некстати. Не до шмиґи балака.
